Житлове право є надзвичайно об’ємною і комплексною галуззю юриспруденції. Правовідносини, які підпадають під категорію житлових регулюються перш за все Житловим та Цивільним кодексами України, а також Конституцією України, але в окремих випадках на них поширюється дія норм спадкового, сімейного та трудового права.
Житлові спори можуть виникати в процесі експлуатації житлового фонду між власниками, орендодавцями, орендарями, будівельними компаніями, власниками часток, постачальниками житлово-комунальних послуг та іншими суб’єктами.
Частина потенційних спірних питань можна уникнути при юридичному супроводі угод з нерухомістю, що також дозволяє зберегти майно в майбутньому.
Проте, переважна більшість житлових спорів розглядається в судовому порядку і їх коло досить велике: суперечки щодо права власності, вселення та виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, визнання угод з житловою нерухомістю недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку, розірвання договору оренди, поділу особових рахунків, виділення частини житлової нерухомості, суперечки про визначення часток у праві власності, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, суперечки безпосередньо пов’язані з договором найму житлового приміщення, суперечки, які виникають в процесі приватизації та інші.
Зазначені категорії справ розглядаються районними судам в порядку цивільного судочинства. Однак, законодавцем визначено категорії справ, які не можуть розглядати районні суди і до яких відносяться, зокрема, спори про надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, про надання житла меншого розміру замість займаного, спори про визнання ордера недійсним. Такі суперечки вирішуються в адміністративному порядку, тобто адміністративними судами відповідно до Кодексу адміністративного судочинства.