Необхідність стягнення грошових коштів може мати під собою різні підстави, але найбільш поширеною є передача коштів в борг під зобов’язання повернути їх в тому ж розмірі. За своєю правовою природою такі відносини є договором позики. Подібний договір може укладатись в письмовій формі і бути нотаріально посвідченим, але Цивільним кодексом України також передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов’язанням їх повернення та дати отримання.
Позикодавець також має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких встановлюється договором або визначається на рівні облікової ставки Національного банку України в разі, коли розмір процентів не встановлений договором.
Повсюдно зустрічається ситуація, коли у боржника дійсно немає грошей. Єдиним ефективним методом вирішення подібної ситуації є звернення до суду, оскільки в такому випадку боржник також відповідає всім своїм майном. В судовому порядку стягується не тільки сума позики і відсотки по ньому, але і індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Далі справа передається у виконавчу службу, яка накладає арешт на майно та рахунки, що належать боржникові. Стягнення звертається в першу чергу на грошові кошти боржника в національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі на кошти на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна, стягнення звертається на об’єкти нерухомого майна та здійснюється їх примусова реалізація шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.